Сонцестояння – це найдовший світловий день у році (сонце досягає максимально високої позиції) й найкоротша ніч. У слов’ян він здавна мав різну назву: Ярилів день, Коловорот, Сонцекрес, Духів день, Колосок.
Люди вірили, що цього дня сили природи можуть їх очищати й оздоровлювати, а рослини володіють надзвичайно цілющими властивостями. У цей період збирали трави, засушували й лікувалися ними впродовж усього року.
НА КОРДОНІ ЛІТНЬОГО СОНЦЕСТОЯННЯ
А вже на голубих вишках
Червоняста зоря піє.
А вже на голубих вишках
Сонячні крокви горять.
Я дивлюся на себе вві сні,
І такий я далекий-далекий,
Що не можу себе впізнати.
Сон пасеться в росі,
У сюрчанні, вівсі.
І табун кущів, стриножених туманом.
Я лежу на кордоні літа,
В тіні ромашок,
За три кроки від першого залпу.
Та немає іще війни.
Тутовий шовкопряд,
Як реактивний літак,
Тягне срібну свою павутину.
Лялечка, замаскована в листі,
Згорнулась, немов ракета.
В лісі, зачохленому вранішньою тишею,
Кує, рахує секунди зозуля.
Я лежу на кордоні літа,
В тіні ромашок,
За три кроки від першого залпу,
Хоч немає іще війни.
Тільки мить –
І підуть по мені
Полчища квітів,
Здійметься в небо
Повітряна жайворонкова оборона,
Вдарить у житі перепел,
Сон здригнеться в росі,
У сюрчанні, вівсі
Насторожено підніме голову,
Врозтіч розбіжаться кущі,
Стриножені туманом…
Одпочину на камені,
Що на серці в мене.
© Віктор Лазарук
Художник Юрій Нагулко («Час найкоротшої ночі і цвітіння маків»)
Комментариев нет:
Отправить комментарий