• Іван Нечуй-Левицький.
Відомо, що письменник прокидався та лягав спати у визначену годину. Трапезував тільки вдома і також у визначений час і ніколи ніде не пив навіть чаю, бо то було не в призначену годину, і могло вибити його із колії.
Ще відомий літератор ну дуже боявся застудитися, і, збираючись у поїздку, брав з собою пальто та шапку. Ще автор був вельми категоричним щодо правопису: «Писати треба так, як люди говорять!». Дратувала його буква «і» та апостроф (писав сімя, а не – сім’я). Але найдужче письменник ненавидів букву «й», а саме в закінченні прикметників у місцевому відмінку і був за те, щоб писати – «на зелені траві», «у сиві шапці» і запевняв, що так говорить більша частина України.
• Іван Франко.
Саме Іван Якович Франко був першим, хто почав носити вишиванку під піджаком – зараз такий стиль у тренді. Тоді ж, за Австро-Угорщини та Польщі, це виглядало дещо дивакувато. Саме через відкрите дивацтво і прямолінійність письменника недолюблювали в колах галицького бомонду.
Ще один цікавий факт з життя письменника – те як він писав вірші. Справа в тому, що Іван Якович майже ніколи не записував віршовану форму відразу, як тільки виникала ідея. Спочатку він довго ходив по хаті, вистукуючи, підбирав ритм до майбутнього вірша, мугикав мелодію. Далі під вже сформовану мелодику він підставляв слова, наспівуючи їх. І тільки тоді, коли і мелодія, і текст ставали одним цілим, поет записував своє творіння.
• Ольга Кобилянська.
Книга була для Ольги Кобилянської найголовнішим скарбом з того моменту, як вона навчилася читати. Вона настільки любила книги та читання, що у 18 років вийшла заміж не за конкретного чоловіка, а за його бібліотеку. Як виявилось, наречений був відомим інтелектуалом і звали його Пан Вробль – декан філософського факультету, який підписував всі табелі Іванові Франку. Ольга Кобилянська називала його «стара мумія». Її не цікавила його особистість, важливо було те, що вона зможе читати книги. Бо ж єдиний шлях для того, щоб щось дізнатися – це книга.
• Тодось Осьмачка.
А ось прозаїк Тодось Осьмачка в житті поводився надзвичайно дивно. Не можна виключати, що він справді був божевільним, проте безперечно письменник грав на публіку – ночував де доведеться та лякав людей на вулицях антирадянськими лозунгами. Одного разу Осьмачка привселюдно спитав знайомого біля газетного кіоска, навіщо він читає «їхні газети» і «невже ти їм прислужуєш». Автор неодноразово демонстративно намагався перетнути кордон, а потім ще й написав заяву з проханням випустити його в Галичину чи Канаду.
• Фрідріх Шиллер.
Він не міг працювати, якщо шухляда його письмового столу не була набита гнилими яблуками. На це, до речі, нерідко нарікав Гете, коли заходив у гості до друга.
Щоб розплатитися з боргами, він став посилено працювати, проводячи за письмовим столом по 14 годин на добу. Такий спосіб життя надірвав його здоров’я. Він сильно захворів, та так, що з лекцій його забирали буквально на носилках. Запалення легенів протікало у важкій формі і залишилося хронічним захворюванням на все життя. Воно не дозволяло йому виступати з кафедри, і в університеті Шиллер залишився номінальним професором.
У 1791-му навіть прокотилась чутка, що Шиллер помер. Особливо ця звістка вразила датських шанувальників творчості драматурга. Три дні в Данії тривали траурні церемонії в пам’ять про Шиллера. А тим часом сам Фрідріх разом з дружиною приїхав на лікування в Карлсбад, де він і дізнався про власну «смерть».
• Жорж Санд (справжнє ім’я Аврора Дюпен Люсіль).
Переїхавши в Париж після розлучення з чоловіком, молода письменниця спочатку була дещо обмежена у гардеробі. Можливо, саме цим спочатку пояснювалася її манера носити чоловічий одяг. Він був теплішим, зручнішим і підходив до різних випадків життя. Однак пізніше, вже будучи знаменитою і багатою, Аврора так і не відмовилася від подібних нарядів.
До того ж незабаром вона і в особистих бесідах стала віддавати перевагу псевдоніму Жорж, замість жіночого імені Аврора. Це породило безліч пліток про її сексуальну орієнтацію.
• Чарльз Діккенс.
«Якась незрима сила тягне мене в морг», – якось зізнався Діккенс. Йдеться, перш за все, про паризький морг, де протягом XIX століття на загальний огляд виставляли на впізнання тіла. Діккенс мав дивну прихильність до цього місця. Він міг проводити там цілі дні безперервно, захоплений видом трупів, потонулих бродяг та інших останків. Почуття, яке опановувало його в ті моменти, письменник називав «привабливістю огидного».
А ще Діккенс завжди спав головою до Північного полюса. Він стверджував, що ні в якому іншому положенні спати не може.
Письменник так ненавидів пам’ятники, що у своєму заповіті заборонив, аби йому зводили будь-які статуї.
⠀
• Ганс Крістіан Андерсен.
⠀
Улюблений казкар не одного покоління дітей був страшним панікером. Маленька подряпина могла навести на нього жах, а самі лише назви хвороб викликали паніку. Він боявся собак та незнайомих людей. Пограбування бачив на кожному кроці.
З юнацького віку Андерсен був цілковито упевнений, що його батько – це король Крістіан Восьмий, який, будучи принцом, дозволяв собі численні романи. І від одного з них, а саме з дворянською дівчиною на ім’я Еліза Алефельд-Лаурвіг, він і народився.
Під час його подорожі до Рима данська принцеса Шарлотта-Фредеріка справді сказала письменнику, що він є позашлюбним сином короля. Скоріше всього, вона просто посміялася над бідним фантазером-письменником. Але, коли Андерсен, жебракуючи у свої 33 роки, несподівано отримав королівську стипендію (яку видавали йому щорічно), він ще більше переконався в тому, що він королівської крові.
Джерело:https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=3131631536876481&id=100000889960780
Комментариев нет:
Отправить комментарий